ЕВОЛЮЦІЯ РЕГУЛЮВАННЯ НОРМАТИВНОСТІ ІНКЛЮЗІЇ ПРОСТОРОВОГО СЕРЕДОВИЩА: ВІД ПАРАМЕТРИЧНИХ ВИМОГ ДО СЦЕНАРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ПІДХОДУ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз міжнародних підходів до нормативного регулювання безбар’єрності та інклюзивності просторового середовища з позиції архітектурно-правової методології. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення чинної системи державних будівельних норм України у сфері інклюзії, яка в умовах післявоєнної відбудови, реконструкції історичної забудови та адаптації громадських будівель до сучасних умов дедалі частіше виявляє обмеженість суто параметричного підходу. Показано, що архітектурна доступність у сучасному розумінні не може зводитися виключно до технічної відповідності нормативним показникам, а є матеріалізованою формою реалізації принципів рівності, людської гідності та недискримінації у просторовому середовищі.

У роботі проаналізовано положення ДБН В.2.2-40:2018 у редакції зі змінами до № 2 (чинна з 01 травня/01 вересня 2025) у зіставленні з міжнародними стандартами та національними нормативними документами окремих країн, зокрема ISO 21542:2021, DIN 18040 (Німеччина), TEK17 (Норвегія), Disability (Access to Premises — Buildings) Standards 2010 (Австралія), Approved Document M і BS 8300 (Англія), Código Técnico de la Edificación (Іспанія), SIST EN 17210 (Словенія). Аналіз спрямований на виявлення методологічних відмінностей між параметричною моделлю нормування, характерною для української нормативної бази, та сценарно-функціональними й performance-based підходами, які застосовуються у міжнародній практиці.

Методологічну основу дослідження становлять порівняльно-правовий метод, системний аналіз побудованого середовища та сценарно-функціональний підхід до оцінювання користування простором різними групами населення. У результаті дослідження встановлено, що між українськими та міжнародними нормативними документами відсутні принципові розбіжності у базових геометричних параметрах доступності. Водночас ключова різниця полягає у логіці нормативного регулювання: якщо державні будівельні норми України орієнтовані переважно на фіксацію мінімально допустимих параметрів як критеріїв відповідності, то міжнародні стандарти та національні системи провідних країн базуються на оцінці досягнення функціональної доступності простору.

Узагальнення міжнародного досвіду дозволило обґрунтувати доцільність дворівневої моделі нормативного регулювання інклюзивності, яка поєднує обов’язкові мінімальні технічні вимоги як базовий рівень відповідності з можливістю застосування альтернативних проєктних рішень за умови доведення їх еквівалентної або вищої інклюзивної якості. Отримані результати можуть бути використані у процесі оновлення державних будівельних норм України, а також у проєктній та експертній діяльності під час обґрунтування інклюзивних рішень у складних архітектурних і містобудівних умовах.